whisky, sis'ki, rock'n'roll

ІнесКо ці вихідні провело в відомому курортному містечку Мармаріс, на берегах Середземного моря.

добре мати знайомих, які мають знайомих)) і ті другі знайомі мають знайомих власників готелю та ресторану) це сулить халяву, помножену на турецьку гостинність))

по самому Мармарісу видно, що воно живе на туризмі. усе направлено на туристів, на вулицях самі туристи. але загалом мило, спокійно та приємно.

були ми там два дні: субота-неділя. в суботу пощастило покупатись та позасмагати, в неділю лишень поблюдіть море, так як цілу ніч перед тим падав дощ, і купатись було нереально.

трохи бла-бла-бла:
якщо чесно, мене дратує до кінчиків пальців турецька манера запрошувати покупців в магазин. не люблю, коли до мене чіпляються.

найшовся на базарі унікум, якому захотілось заїхати в пику усіма його сувенірами водночас, ібо він сказав, що українські дівчата дуже дешеві, їм вистачає купити одне пиво і вони твої. тому через ці слова хочеться сказати: горіть в пеклі ті, хто не вміє себе подавати, поводити і відстоювати. якщо ти, курво поганенька, їдеш на курорт і в тебе недойоб, то втамуй його дома на дискутівці, але не винось на міжнародний рівень. ібо тобі після клюбу добре, але після тебе в країні іншим порєдним дівонькам стрьомно показуватись, ібо чрівата складеним ставленням до усіх представниць чарівної статі твоєї країни. і пшепрашам, якщо щось грубо сказала, ібо не вперше таке чую, і вже захарило. плюс це ще й звиздець як не приємно, коли тебе заздалегідь сприймають лишень через одну призму.

фото та решта тексту тут

пішла гуляти. скільки ж можна сидіти дома. гаряче. бачу море, пальми, вітер з моря. ніби красиво, але бракує суттєвої речі — Тебе. з Тобою ту був би рай.

зрадницькі сльози течуть струмком, але я надіюсь, що окуляри їх приховають. хоча, тугу в очах можуть приховати лишень Твої долоні.

сиджу в парку, слухаю музику, дивлюсь на море, гори, а думки біля Тебе і з Тобою. тут ходить купа людей, а бачити хочеться лишень обраний круг, і лишень вибраній хочеться посміхатись.

все більше і все частіше в цьому переконуюсь: життя на Землі, раю на Небі, пекла під Землею, дощу з Неба, сліз з Очей, Повітря в атмосфері не буде без Тебе.

нічого в цьому світі не буде без Тебе. для Мене. бо Ти-Мій світ.

офігіло практично від усього.

але, по порядку

Читать дальше...

коли ти приїжджаєш в гуртожиток, а тут бардак і нікого немає, можна на повну увімкнути улюблену музику і не очікувати, що хтось за 15 секунд програвання оратиме "Інесса зроби тихіше".

насолоджуємось і читаємо...

http://www.youtube.com/watch?v=YnCm4nw--bM&feature=related

їхати зі Львова під цю пісню було епічно, символічно, пробираюче та крапаль боляче.

я жартую, але зовсім не прагне цього моє відчуття.

я тверезо думаю, доросло думаю, а насправді хочеться загорнутись в обійми і вередувати, як мала дитина.

я стомлена, і від цієї втоми і стаю пасивна. тиждень назад було абсолютно навпаки, ритми серця не давали заснути навіть після майже доби відсутності сну.

купа справ, тотальна зайнятість і відсторонене бажання сприймати барви житія.

слова різко закінчуються........батарейка сідає

про ХиБе

заєбало(с)

про всю решту

ніби маю купу новин.
сьогоднішній сніданок-одна таблетка спазмалгону і три ковтки цяю аж до третьої дня. отак нинчє на пари ходять. а ще я поспала, притулившись спинкою до батареї. офігенно гріє спину болючу на нирки))

музика повернулась в моє життя. сьогодні, неочікувано, піснею Алкоксів зі Старушки. тепер я можу слухати ноти, мене тягне на ноти.

учельня згодилась профінансувати конференцію, а термін реєстрації продовжили на тиждень) такщо завтра я успішно доперекладаю свою роботу і вишлю їм, і буду просити парнів з гори, най мене відберуть і я тобі буду вся така ніби умна представляти УІТМ на Шевченківській Весні 2001: Економіка (лізучи в економу грішу по чорному, ібо ніразу я не економіст). скажу єдно-мені все легше висловлюватись польською, що не дивно, але лячно.

почала читати Солодку Дарусю, і хочеться дочитати її якнайшвидше. цікаво.

помітила, що пишу уривками. чи то пак уривчасто. хочеться говорити фактами і по пунктам, а не довгими текстами.

спостерігала за першим курсом. як же вони мене дратують. не вміють вони бац і всьо? дорослий? обовязково це мусить бути так довго і мучітільно для оточуючих??

стало знову цікаво ходити на пари. але цікаво не через те, що щось дізнаюсь, що спілкуюсь з людіями (в останній тиждень в мене нехватка свіжих нових людей в крові). стало цікаво спостерігати за тими самими людіямі, як вони думають, поводяться, живуть, вгадувати їх смисл та значення, читати їх та домальовувати. мимоволі відчуваю себе років на 20 старшою за них, таким собі вечно молодым вченим, який ставить на них свої психологічні експерименти. а може дійсно так? може я на справді якимось чином забагато постаріла??

а узагалі захотілось весни та свіжих помаранчів.

хочу писати казку, історію життя, розповідь дівчинки, думки_в_голос.

якщо не полінуюсь, з пятниці почну. в форматі .txt

))

бе бе бе

АПД. сцуко фотки не додає((

Lizaki zamieniły się na papierosy, niewinne stały się dziwkami. Praca domowa umarła śmiercią naturalną, a telefony są używane w klasie. Cola zamieniła się w wódkę, a rowery w samochody. Niewinne pocałunki przeistoczyły się w dziki seks. Pamiętasz kiedy "zabezpieczać się" znaczyło włożyć na głowę hełm? Kiedy najgorszą rzeczą jaką mogłaś usłyszeć od chłopaka było to, że jesteś głupia. Kiedy ramiona taty były najwyższym miejscem na ziemi, a mama była największym bohaterem? Twoimi najgorszymi wrogami było Twoje rodzeństwo? Kiedy w wyścigach chodziło tylko o to, kto pobiegnie szybciej? Kiedy wojna oznaczała tylko grę karcianą. Kiedy wkładanie spódniczki nie oznaczało, że jesteś suką. Jedynymi "narkotykami" było lekarstwo na kaszel, a zioło oznaczało pietruszkę, którą Twoja mama wrzucała do zupy? Największy ból jaki czułeś to pieczenie zdartych kolan i łokci. I kiedy pożegnania oznaczały tylko "do zobaczenia jutro"...

http://www.kyivpost.ua/lifestyle/news/lina-kostenko-vidala-zapiski-ukrayinskogo-samashedshogo.html

ібо навіть моя бабуся зараз шукає цю книжку у друкованому варіанті.

фото тут: http://hiblogger.net/photos/album/9068/

в пост завантажити їх не вдалось. на жаль.

до заального списку ще добавився всім відомий Сн))

я знаю, що люди сволочі і що отако чогось безвоздмєздно можна очікувати лишень від рідних, не часто навіть від близьких.

підлостей можна очікувати лишень від низькоморальних. так, щоб свідомо.

іноді я людей не розумію, які за прості речі роблять багато фігні. але це мене не ранить.

але якщо вже люди, з якими ти живеш, до прикладу, через дрібязги роБЛЯТЬ свяку фігню не вмотивовану-мене це бє кувалдою по голові.

отако і зараз. такої дрібязкової неадекватності я не очікувала.

обідно. паршиво. від такого аж очі на сльози. як перша реакція.

отако і проходять в мене останні два тижні і ще стільки же буде проходити! і амінь.

за цей час і відчула себе мозгом,бо:

- здала макроекономіку ІІ на 4,5 і внєзапно роздуплилась в графіку про попит і пожад праці на колоквіумі))

- опрацювавши самостійно виклади і цвіченя зі статистики почала втому шарити)) ну і поки розбирала виклади, то надибала картинку нижче(фіг там, не грузиться, але суть того, що там була знимка Адама Малиша і порівняння довжини стрибка даного фацета))). якби, я була в нєдоумєнії.

нету практично нема, ібо в інформатиків руки виросли глибше ніж з задниці і сітка падає постійно, зате є стимул до ботанізму, ібо що ще робить то??

в нас пада лапатий сніжок, все біло, і не холодно, через що аж приємніше до універу чалапати.

а ще я щось стандартно мерзу. грілку, срочно мені грілку в студію!!

хочеться написати, що хочеться активности. щось якось все ніби не застойно, але без відповідної енерджі до життя. напитись, шолі. чи то зачекати поки приїде коліжанка і тоді набабахатись в улюбленому пабі??

хочеться написати, що ця пісня таки дає маленький заряд. мабуть, бо з душею виконується.

хочеться написати, що хочеться писати,творити, але якесь не зрозуміле лінивство не дає.

хочеться написати, що я подорослішала, це я явно відчуваю, але дурь так і не вивітрилась.

хочеться написати, що за вікном майже весна(с), сонце світить, трава зелена, плани будуються. бракує лише гормонів та птічьок.

хочеться написати, що я скучаю, але впевнена.

але пишу одне: це повне ге, коли близьким тобі людям важко, а ти не можеш бути поряд.

а ще зараз то частіше хочеться брати власне життя у власні же руки. скоро псіхану і так буде. але тоді я подорослішаю ще більше. чого я не хочу. дилема.

то про Долину, то про нас, то зокрема про мою літню роботу.(у відево мона мене шматок зобачити)

і ще одна ссилочка, там казали, має бути про Долину, про нас)

http://www.voanews.com/ukrainian/programs/tv/86612627.html

пів літри

пів метра

пів року

нумеро зеро

життя в великому місті втомлює)

сьогодні був день закупок) нашими пунктами призначення були Петрівка та магазинчик, де все для шульги)

нумеро уно

НАРЕШТІ я була на Петрівці!! аааааааааааааааааааааа!! я би сказала, книжковий рай)) якщо комусь вдасться вийти звідти без книжки, то в даної людини або дуже велика сила волі, яка була зібрана в кулак отако дууууже сильно, або то такий підвид гомо сапіенсів, яких література і вся дана макулатура ну абсолютно не цікавить)) ну от так і ми, без книжок не вийшли. до мене прийшов Дід Мороз і в домашній колекції тепер красується дві нових книжечки:

1. Олександр Явтушенко Легенди Химерного Краю, (дана книжка вже потрапляє в так зване придане, яке перейде в спадок дітям, не Дієго правда))))

2. Дорота Масловська польсько-російська війна під біло-червоним прапором.

нумеро дос

почулась колись в новинах про отой єдиний на всю Україну магазин, де все для лівшів. а так як я повна шульга, то стало цікаво. перш за все обійти весь торговий центр і найти той магазинчик було важко. довелось питатись охоронця дорогу)) йдемо по центру і ось видно красується вивіска "Мир Левши". підходиш ближче і офігіваєш: чи то від розміру самого магазину, чи то від асортименту. займає площу даний склєпік десь тако 2 на 3. вітрини: лишень з права(!!) і на поличках по 5-6 товарів з бешеними цінами. пічялька. і щоб аж таких товарів для шульг там не було, єдина корисна річ, яку найшла, це ножі та чистілки для картоплі з лівою заточкою)) тому ми так подивились, розвернулись, і пішли їсти морозиво, яке нам досиль сподобалось.

оце й усе) а далі знимки)

пазязя, тіліпартіруй мене в Франківськ!

бо якшо я буду там, це означатиме, що скоро мій потяг.

а я дуже-дуже-дуже зараз хочу їхати лиш в одному напрямку!

залишаю тобі склянку молока та рисове печиво.

ну майже 6.

вітри дують, котел погас. люди всі готують хавчик, від чого напор газу слабий. відповідно, котел запалити ми не можемо. прохолодно.

кіт заліз в обійми і труситься. бідака хвора. я її грію і цьомаю. приємно.

пю нагрітий узвар. тепло.

ще треба помити підлогу і приготування квартири до НР готове. а пишних святкувань празника не буде, вечеря, яка лиш трішки відрізнається від щоденної, белькотіння "гаранта" по ящику-оце й усе.

десь біля 12, мабуть, візьму пляшку вина в руки і потусую до своїх зустрічати з ними 2011.

мама вже ніби змирилась з думкою, що дитина завтра їде. приємно. ібо тре.

и

* температури німа, соплі не ллються рікою з носа, кашель менший. ура, таваріщі!!

* застелила ліжка-стомилась. помила посуд-стомилась. кепсько((

* йде тенденція постів-підсумків. цікаво читати, а самій писати лінь))

* буду практікірувать зустрічання і празнування НР онлайн. круто нє?))

бо я досі хвора, температура падає лише після прийому таблеток, чаю випила вже на місяці наперед, а квитки на Київ вже би мали бути здані.

бо відколи я приїхала я лежу в ліжку і лікуюсь, нікуда не виходячи.

бо якшо я й виздоровію до завтра-післязавтра, хз чи вийде приїхати, бо це ж квитки, напряг і всє діла, плюс набратись сил, бо сьогодні ледь зуби почистила.

шо робитиму на НР поняття не маю, тай ніц не хочеться. окрім як бути здоровою і мати можливість приїхати туда і до тих, до кого хочеться.

відчуття свята узагалі немає.

сумно. паскудно.

39,6

і от як при такому не матюгатись??

мій від"їзд переноситься на два дня((

так не чесно((